2 серпня світ згадує жертв геноциду ромів, який став однією з найтемніших сторінок історії Другої світової війни. Цього року виповнюється 81 рік з моменту, коли нацистський режим на території колишнього СРСР, зокрема в Україні, почав масові знищення ромської спільноти. За час окупації в Україні було знищено близько 30 тисяч ромів, що стало частиною нацистської політики "расової гігієни". Під приводом "неповноцінності" цієї етнічної групи, ромів переслідували, знищували та вивозили в концтабори. Це була частина більш широкої стратегії нацистів, спрямованої на знищення або "ліквідацію" цілих народів, які не відповідали їхньому расовому стандарту.

Знищення ромів в Україні під час німецької окупації

У період з 1941 по 1944 рік на території України, що перебувала під німецькою та румунською окупацією, відбувалися масові знищення ромської спільноти. Близько 25 тисяч ромів стали жертвами нацистської політики. Роми зазнавали переслідувань і знищення не тільки через свою етнічну приналежність, а й через те, що нацисти вважали їх «расово неповноцінними». Їхніх жінок, дітей та чоловіків жорстоко розстрілювали, вивозили в табори смерті чи до інших місць, де вони ставали жертвами масових вбивств.

Один із свідків трагедії, Ласло Дюрі, розповідає: "Нас зібрали в селі. Мене забрали з бабусею, маму також, і відвезли нас у Мукачево. Діти, всі ми шикувались, і кожного били пліткою. А за що? Ні за що. Навіть мене били. Мені йшов третій рік, мене дуже вдарили. Я впав і втратив свідомість. Казали, що ми не повинні жити на світі, бо ми роми, ми зіпсована нація". Ці слова ілюструють жорстокість нацистської окупації та ставлення до ромів як до людей, життя яких не мало ніякої цінності в очах нацистського режиму.

Роми в Бабиному Яру

В Україні в цей період було проведено кілька великих масових знищень ромів. Одне з таких сталося в Києві, де принаймні 100 ромів, які проживали в місті, були розстріляні разом з євреями в Бабиному Яру. Ці трагедії стали символом нацистського геноциду, в якому нацистські окупанти знищували цілу частину населення, розраховуючи на повне фізичне знищення "неповноцінних" народів.

Очевидець тих подій, Емілія Гоуді, згадує: "Людей не було позабирали на війну. А тих, кого не забрали, вивезли в Мукачево, в табір. Казали, що ті, хто залишився в селі, носять їжу партизанам. Уже коли війна закінчилася, була одна жінка, яка приходила в гості до мами. Мама питала: 'Де твої діти?' А вона відповідала: 'Нема, повбивали'". Цей спогад показує, як геноцид позначився на житті кожної родини, котра зазнала втрат і болю через війну.

Антиромська політика на Закарпатті

Одним з найбільш постраждалих регіонів України став Закарпаття, яке на той час перебувало під угорською окупацією. Угорська влада серйозно розглядала "вирішення ромського питання" та готувала громадську думку через медіа, де активно впроваджувалася антиромська пропаганда. У 1942 році міський голова Ужгорода підписав перший документ про намір виселити ромів, що стало лише початком більш систематичного переслідування цієї спільноти.

У 1943 році було зроблено перепис ромів в Ужгороді, на основі якого був складений список усіх ромських родин. Це було 56 родин, що становило 284 особи. У 1944 році на основі урядової постанови Угорщини почалося створення таборів для ромів у містах Берегово, Мукачево, Свалява, Рахів та Чоп. Всі ці табори були оточені колючим дротом, а на їхніх воротах стояли угорські жандарми, які забороняли ромам залишати територію.

Масштабні переслідування та знищення

Після оголошення закритих гетто для ромів, ці табори стали смертними пастками для багатьох. Ромів не просто обмежували в свободі пересування, але й фактично позбавляли всіх базових прав. Створення гетто мало на меті не тільки ізоляцію, але й фізичне знищення ромів через виснаження, хвороби та терор.

Дослідження геноциду ромів показують, що найбільше знищення ромської спільноти в Україні відбулося в регіонах, які були під німецькою та румунською окупацією впродовж 1942-1943 років. Ці роки стали переломними для ромів, адже масові розстріли та депортації стали реальністю для тисяч людей. Після закінчення війни з ясувалося, що ці страшні події стали не тільки результатом нацистської расової політики, але й частиною загальноєвропейського геноциду.

Вшанування пам'яті жертв

У 2015 році ООН оголосила 2 серпня Міжнародним днем пам'яті жертв геноциду ромів. Цей день став важливою віхою в усвідомленні масштабу трагедії ромської спільноти під час Другої світової війни. В Україні також проводяться заходи вшанування пам'яті загиблих ромів, адже ця частина історії часто залишалася непоміченою або забутою.

Сьогодні важливо пам ятати про трагедію ромів, щоб не допустити повторення подібних злочинів у майбутньому. Пам'ять про ці події допомагає зміцнити боротьбу проти расизму та дискримінації, а також сприяє глибшому розумінню тих страшних уроків, які залишила Друга світова війна.