Йосип Лакатош ветеран війни, чия історія боротьби за життя та реабілітацію викликає захоплення. Під час служби на гарячих напрямках фронту він пережив страшну трагедію, однак навіть після важких поранень не здався. Його життєвий шлях відзначений не лише мужністю на полі бою, але й невгамовною силою духу в боротьбі за відновлення та повернення до нормального життя.

Несподіваний шлях до армії

Йосип Лакатош розповідає, що його історія потрапляння до армії почалася несподівано і майже курйозно. Якось, вирушивши купити підгузки для своїх дітей, він опинився під арештом поліції. Замість того, щоб повернутися додому, Йосип був доставлений до територіального центру комплектування, де йому вручено повістку. "Мама казала, що в мене шість маленьких дітей і я офіційно одружений, але мене все одно забрали", згадує Йосип. І так, з двома пакетами підгузків, він поїхав до армії.

На початку служби стосунки з побратимами були складними через його ромську національність, але згодом вони налагодилися. "Ми стали однією командою. Спільна мета зробила нас близькими", каже він.

Боротьба на передовій

Йосип Лакатош служив на найгарячіших точках фронту. Його мотивація була чіткою: "Це наша земля, це моя земля. Я тут народився, виховувався, тут мої діти". Під час одного з бойових завдань він разом з побратимами доставляв боєприпаси та воду на передові позиції. Під час виконання місії вони потрапили під обстріл ворожих сил. Один із побратимів загинув на місці, а сам Йосип зазнав важких поранень. Після атаки російського дрону він пролежав у окопі десять годин у очікуванні евакуації.

"Я був поранений, але не здавався. Я знав, що треба витримати, і я витримав", згадує він.

Його евакуювали до лікарні в Запоріжжі, де розпочалася боротьба за його життя. Проте поранення були настільки важкими, що лікарям довелося ампутувати ногу.

Несподівана новина і важкі моменти

Йосип згадує момент, коли він дізнався, що втратив ногу. "Моя мама подзвонила, запитала, як я. Я сказав, що все добре, лише нога... А лікар потім сказав: 'В тебе немає ноги'. Я не зміг зрозуміти, що це правда", з сумом розповідає він.

Проте його боротьба не закінчилась на цьому. Після лікування Йосип був переведений до Мукачівського центру реабілітації, де йому виготовили перший навчальний протез. Однак через високий рівень ампутації жоден з протезів не працював належним чином. Він змушений був пересуватися на колісному кріслі.

Надія на нове життя

Йосип мріяв про можливість отримати сучасне та якісне протезування, яке допомогло б йому знову встати на ноги. Його історія не залишила байдужими багатьох. Після того, як його розповідь потрапила в сюжет на Суспільному, засновник реабілітаційного центру звернув увагу на його ситуацію і пообіцяв допомогти.

"Це був справжній шанс для мене. Я не міг пересуватися нормально, але тепер є надія, що я знову зможу підняти своїх дітей", каже Йосип.

Мрія про повернення до нормального життя стала для нього основним стимулом не здаватися. Він вірить, що сучасні технології та підтримка тих, хто небайдужий до його долі, допоможуть йому знову стати повноцінною людиною.

Висновок: сила духу і боротьба за життя

Історія Йосипа Лакатоша це приклад величезної сили духу, відданості своїй країні та боротьби за життя. Його досвід це не тільки про фізичну відвагу, але й про глибоку внутрішню силу, яка не дозволяє зламатися навіть у найскладніших ситуаціях. Війна залишила на ньому глибокий слід, але вона також дала можливість знайти нову мету і натхнення для майбутнього.

Його історія це важлива нагадування про те, що справжня боротьба за життя триває не лише на полі бою, а й після нього, коли необхідно знайти сили для відновлення, боротьби з труднощами та боротьби за своє місце в житті. Йосип Лакатош це символ мужності, відваги та невтомної боротьби за своє майбутнє.