Діти в Україні, формально маючи право на захист, дуже часто стикаються з величезними труднощами у здійсненні цього права. Вони не мають доступу до ефективних механізмів захисту, і навіть коли знають про свої права, часто не можуть ними скористатися. Проблеми із захистом прав дітей, відсутність безпечних каналів для звернень та недовіра до дорослих створюють справжні бар єри для отримання правової допомоги.

Чому діти бояться звертатися за допомогою?

Одним із основних висновків дослідження "Доступ дітей до правосуддя в Україні" є те, що діти дуже часто не мають безпечного способу повідомити про порушення їхніх прав. Страх перед можливими наслідками або насильством стає основною причиною, чому вони не звертаються за допомогою.

Реальний випадок із інтернатного закладу, коли депутати місцевого рівня відвідали навчальний заклад та дізналися про умови перебування дітей, наочно ілюструє цю проблему. Діти відверто розповіли про обмеження та жорстоке ставлення з боку вихователів. Однак після того, як депутати передали ці слова директору інтернату, на наступний день дітей покарали. Після цього більше ніхто не зважився говорити. Це класичний приклад того, як страх змушує дітей замовчувати свої проблеми.

Ця ситуація підтверджує, що головний бар'єр, який заважає дітям звертатися за допомогою, це страх. Діти переконані, що нічого не зміниться або навіть стане гірше, тому вони замовкають, переживаючи за своє майбутнє та безпеку.

Проблеми із законним представником

Згідно із законодавством України, дитина має право звернутися до суду або отримати адвоката, але лише через законного представника. Зазвичай цим представником є один з батьків або опікун. Однак, що робити, якщо цей законний представник сам є кривдником?

Це одна з найбільших проблем, з якою стикаються діти в Україні. У таких випадках повинна втрутитися служба у справах дітей, однак часто ці органи не працюють належним чином. Відсутність механізму, який дозволяє обійти перепону, якщо представник є кривдником, є серйозною прогалиною в правовій системі.

У судах та інших органах влади діти не можуть звертатися без дозволу батьків. Це означає, що навіть якщо один із батьків б є дитину, а інший прикриває його, дитина не зможе подати заяву без дозволу того, хто її насилує. Таким чином, багато дітей просто не мають змоги звернутися за допомогою, навіть якщо вони цього хочуть.

Проблеми з інформуванням дітей про їхні права

Ще однією важливою проблемою є те, що більшість дітей не знають про свої права або не довіряють дорослим, що робить їх вразливими до порушень. Навіть якщо діти знають про своє право на допомогу, вони не звертаються до вчителів, соціальних працівників чи поліції через відсутність довіри до цих інстанцій.

Коли дитина не може сказати про насильство, це означає, що держава не виконує свої обов'язки щодо її захисту. У такому випадку важливо створити систему, де кожен дитина може бути почута, навіть якщо вона боїться звертатися за допомогою через знайомих чи родичів.

Як змінити ситуацію?

Для зміни ситуації в Україні потрібно вжити кілька важливих кроків. Перш за все, необхідно створити національну систему захисту дітей, яка б забезпечила їм можливість анонімно повідомляти про порушення їх прав. Це може бути гаряча лінія, чат для звернень або інші канали, які забезпечать конфіденційність і безпеку для дитини.

Другим кроком має бути надання дітям доступу до правової інформації. Це дозволить їм краще розуміти свої права і знати, куди звертатися за допомогою. У цьому контексті важливу роль можуть відігравати громадські організації, такі як ГО "Стаття 3", які надають консультації щодо прав дитини. Це дозволить дітям отримати кваліфіковану допомогу і підтримку у разі порушення їхніх прав.

Третім кроком має стати реформа системи, яка забезпечує захист дітей. Для цього важливо реформувати службу у справах дітей та забезпечити її належну роботу, а також створити механізми для швидкої реакції на звернення дітей. Це дозволить знижити рівень бездіяльності з боку державних органів і забезпечити реальний захист для кожної дитини.

Висновок

Захист прав дітей в Україні це не лише питання законодавства, але й практичної реалізації цього законодавства через створення ефективних механізмів для звернень дітей. Поки не буде забезпечено реальну можливість для дітей повідомляти про порушення їхніх прав, не можна говорити про справжній захист. Для цього необхідно змінити підхід до захисту дітей і забезпечити їм можливість отримати допомогу без ризику для себе.