Музеї Донбасу століттями були сховищами пам яті, місцями, де зберігалися унікальні артефакти, що розповідали про життя, побут і творчість місцевих мешканців. Там, де кілька років тому можна було побачити рушники, глиняний посуд чи інструменти ремісників, тепер залишилися лише копії та російська пропаганда. Кожен вивезений або знищений експонат це не просто матеріальна втрата, а руйнування культурної пам яті поколінь, спроба стерти історичну ідентичність народу.

Як повідомляють активісти та місцеві історики, Горлівський краєзнавчий музей зазнав серйозного втручання окупантів. З нього були вивезені ткані пояси, кераміка, дерев яні ложки та ручні інструменти, що відображали повсякденне життя мешканців регіону протягом десятиліть. Замість цього у музейних залах тепер демонструються копії радянських орденів і сучасна російська військова символіка, що не мають жодного стосунку до історії Донбасу. Це є яскравим прикладом того, як окупанти намагаються переписати історію та нав язати чужу ідеологію.

Подібна ситуація спостерігається в Сорокинському (Краснодонському) музеї. Колекція вишитих рушників та предметів домашнього ткацтва була вивезена до Росії, а на її місце встановлені експонати сучасної російської військової символіки та копії радянських артефактів. Такий підхід не просто спотворює історичну правду, а перетворює культурний простір на інструмент пропаганди, позбавляючи місцеве населення доступу до власної спадщини.

Алчевський історико-краєзнавчий музей також не уникнув руйнівного впливу окупантів. Прядки, старовинний текстиль та кераміка були вивезені, а замість них «красуються» експонати з російських армійських музеїв і виставки, присвячені так званій «спеціальній військовій операції». Це свідчить про системний характер нищення української культурної ідентичності на тимчасово окупованих територіях.

Активісти наголошують: «Унікальні предмети побуту та мистецтва, що зберігали пам ять поколінь, вивезені або знищені. На їх місце приходить підміна копії, муляжі й чужа історія». Ця підміна є не лише фізичним знищенням, але й спробою стерти колективну пам ять людей, переписати минуле під чужі наративи та нав язати нову, штучну реальність.

Наслідки цього явища довгострокові. Молоде покоління, яке виростає в окупованих регіонах, позбавлене можливості ознайомитися з автентичними артефактами рідного краю. Замість традиційних ремесел, побутових предметів і культури вони бачать лише пропагандистські експозиції, що формують спотворене уявлення про історію та цінності свого народу.

Музеї Донбасу могли б стати платформою для розвитку локальної культури, освіти, туризму та національної самоідентифікації. Натомість вони перетворюються на майданчики для демонстрації чужої історії та ідеології. Відновлення культурної спадщини після деокупації стане складним і тривалим процесом, адже не всі оригінальні експонати можна повернути або відтворити, а заміна їх копіями не відтворює втрачений зв язок з історією.

Знищення та вивезення культурних цінностей Донбасу це не лише злочин проти історії, але й проти людей, які через ці експонати зберігали пам ять про своїх предків, традиції та духовні цінності. Захист і документування музейних колекцій сьогодні є ключовим завданням для збереження національної ідентичності та культурного спадку України.