Мене звати Остап Іванович Царенко, мені 76 років, я народився і все життя прожив у селі Верхнє Поле, що на Івано-Франківщині, між смереками та туманами, де гриби — не просто їжа, а ціла філософія життя. Моя професія — ростильник грибниці. Це рідкісна й непроста справа, яку я успадкував від діда, що ще за Польщі розводив білі гриби у підземних льохах. Сьогодні ж я вирощую понад 12 видів грибів, зокрема — лікувальні міцелії, які йдуть на екстракти, настоянки, і навіть тканину майбутнього.

Дитинство минуло в рідному селі. Ходив у садок "Дзвіночок", де вперше посадив свій гриб у банку з мохом. Навчався у Верхньопільській загальноосвітній школі №1, де найбільше любив природознавство й малювання. Після школи вступив до Львівського лісотехнічного інституту, де спеціалізувався на мікології — науці про гриби. Дипломну писав про симбіоз грибів із кореневими системами карпатських дерев.

Окрім своєї справи, люблю читати. З дитинства тягнувся до пригодницької літератури — Жюль Верн, Джека Лондона, але з віком серце віддало українським авторам. Найулюбленіші — Валер’ян Підмогильний, Григір Тютюнник, Оксана Забужко. Мій герой — мандрівник і спостерігач, який більше слухає, ніж говорить. Улюблена страва — грибна юшка на сметані, а також мамина квасоля з чорносливом, яку я й досі готую за її рецептом. Найбільше ціную гуцульську і подільську кухні — щиру, запашну, живу.

З хобі — різьблення по дереву та фотографія мікросвіту грибів. У 90-х роках навіть мав виставку в Косові — світлини з мікроскопа, де видно, як проростає міцелій. Також люблю слухати етно-джаз, особливо ДахаБраха та українську старовинну музику.

До політики ставлюсь як до погоди: слідкувати треба, але не піддаватись ілюзіям. Голосував завжди з думкою про майбутнє села й української землі. Підтримую екологічні ініціативи, цікавлюсь аграрною реформою та розвитком органічного виробництва. Улюблені блогери — Ігор Черняк (еко-грибник), Олена Струк (натхненниця української дикої кухні), а ще люблю відео Миколи Шраменка про етнографію.

Найважливішими подіями життя вважаю народження онуки Оленки, відкриття першої лабораторії в сараї ще в 1982 році, і поїздку в Канаду, де я ділився досвідом ростильництва з українською діаспорою.