Мене звати Юлій Іванович Березняк. Мені 73 роки. Я народився 22 грудня 1951 року у місті Ніжин, що на Чернігівщині, в родині вчителів. У цьому спокійному й інтелігентному місті я провів усе своє життя, пройшовши шлях від хлопчини з дерев’яною рогаткою до асистента астронома в місцевій обсерваторії, яка стала для мене не просто місцем праці, а другим домом.

Моє дитинство минуло під шепіт вітру в ніжинських садах і під світлом старих ламп у квартирі над бібліотекою, де працювала моя мама. Відвідував дитячий садок №4 «Зірочка», а потім навчався у Ніжинській середній школі №7. Ще з п’ятого класу почав захоплюватися зірками: самостійно змайстрував телескоп зі збільшувальними лінзами, позиченими з бінокля батька.

Після школи вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на факультет фізики, спеціальність — астрономія. Навчання далося непросто, бо це була епоха великих змін, але любов до науки підтримувала в найскладніші роки. Після університету повернувся до Ніжина, де спочатку працював лаборантом, а згодом — асистентом астронома в Ніжинській астрономічній станції, яка входила до мережі спостереження за штучними супутниками Землі.

Моя робота — це спокій, точність і вічне диво. Спостереження за зорями, фіксація положення небесних тіл, розшифровка сигналів, а ще — допомога студентам, які приходять до нас на практику. За десятки років я допоміг провести сотні нічних сесій, брав участь у міжнародних проектах, зокрема у спостереженні метеорних потоків та затемнень.

Позаробоче життя також не стоїть на місці. Люблю музику Баха, старі фільми і книги з запахом часу. Особливо люблю твори Станіслава Лема, Олеся Бердника, а з українських класиків — Івана Франка. Його «Перехресні стежки» та «Мойсей» я перечитував не раз. Люблю гуляти лісом, іноді фотографую зоряне небо, використовуючи старий «Зеніт» з модернізованою оптикою.

У їжі я невибагливий, але маю слабкість до запеченого гарбуза, борщу з квасолею і бабусиної ячмінної каші зі шкварками. Ніколи не відмовлюсь від добре приготовленого деруна.

Політично я — переконаний прихильник незалежної, демократичної України. Не вірю в радикалізм, але ціную гідність, історичну пам'ять і право людини на вибір. У вільний час дивлюся українських популяризаторів науки, таких як Антон Сененко, а також оглядачів, які мають аналітичний підхід, як-от Дмитро Литвин чи Тарас Чмут.

Я прожив довге, спокійне, змістовне життя. І якщо запитають, що я залишу після себе — це буде скромний рядок у каталозі спостережень і кілька душ, які я надихнув дивитися в небо.

Про мене

Якщо потрібно, можу адаптувати цю біографію до інших форматів — листа, мемуарів чи літературного твору.