Мене звати Гнат Семенович Дученко, мені 64 роки. Народився я 5 січня 1961 року в місті Кривий Ріг, у районі, що звався тоді просто "Шахта №12". Мій батько працював електрослюсарем на збагачувальній фабриці, а мама — бібліотекаркою у клубі залізничників. І хоча зростання моє припало на непростий час, дитинство було теплим — бо книжки, запах металу, радіо і татові оповіді про механізми були в моєму житті з пелюшок.

До дитсадка ходив у "Журавлик", пам’ятаю дерев’яні машинки й ранкову гімнастику під магнітофон. Навчався в Криворізькій середній школі №43, де вчився стабільно, особливо тягнувся до фізики та праці. Захоплювався технікою ще зі шкільних років: міг годинами розбирати старий телевізор або налаштовувати мамин транзистор.

Після школи вступив до Дніпропетровського інституту інженерів транспорту, факультет автоматизованих систем управління. Закінчив у 1983 році з відзнакою, і одразу був направлений на роботу черговим пульта керування на великому металургійному підприємстві в Кривому Розі. Із того часу — понад 40 років — працюю на відповідальному посту: я той, хто "тримає руку на пульті" і стежить, щоб процеси йшли рівно, без збоїв.

За ці роки були й аварії, і запуск нових систем, і перехід на цифрове управління. Бачив, як змінюється техніка, як молодь приходить без страху перед кнопками, але часто без розуміння, що пульт — це не просто панель, а мозок усього процесу. І я завжди намагався передати їм не лише знання, а й повагу до справи.

Хобі маю скромні, але постійні. Ввечері люблю читати — українська проза, особливо Григорій Тютюнник, Євген Пашковський, з сучасних — Сергій Осока. Обожнюю технічні журнали, особливо старі «Наука і техніка». Ще з молодості колекціоную кишенькові годинники — маю понад 70 штук, найстарішому — понад 100 років. Люблю шахи, граю онлайн та з внуком Артемком.

З їжі — борщ зі шпундрою, домашні вареники з картоплею і грибами, а також смажена риба на дровах — батько навчив. Поважаю українську кухню, люблю і готувати сам, особливо на свята. Не уявляю Різдва без куті з маком.

До політики ставлюся з поміркованим скепсисом. Голосую обов’язково, бо вважаю, що це обов’язок. Не шукаю лідерів — шукаю порядних. Підтримую все, що сприяє технічному оновленню країни, реформам у освіті й енергетиці.

Серед блогерів дивлюся переважно тих, хто розповідає просто про складне: "Техніка по-людськи", Ігор Шевченко (про енергетику), "ІстФакт" — історичний канал, люблю точність у словах.

Важливими подіями в житті вважаю:

народження доньки у 1989-му;

запуск модернізованого пульта в 2002-му, коли ми першими в області перейшли на електронну панель;

і найголовніше — коли мій учень у 2020 році став начальником зміни й сказав мені: “Гнате Семеновичу, я тепер за вас спокійний”.

Ім’я: Гнат Дученко

Вік: 64

Професія: Черговий пульта керування

Освіта: Інженер-автоматник

Місце проживання: Кривий Ріг, Україна

Хобі: Годинники, шахи, технічна література

Улюблені страви: Борщ, шпундра, вареники

Письменники: Тютюнник, Пашковський, Осока

Про мене

Принцип: “Тиша на пульті — значить порядок у цеху. І в голові теж”.