Мене звати Юрій Васильович Шумук. Мені 58 років. Я народився 17 березня 1966 року в мальовничому містечку Костопіль, що на Рівненщині. У цьому поліському краї, серед соснових лісів і працьовитих людей, пройшло моє дитинство і фактично все життя. Тут я сформувався як людина, професіонал і громадянин.

Мої батьки були простими, але глибоко мудрими людьми: батько працював лісничим, а мати — бібліотекаркою. Я ріс у любові до книги й порядку. Відвідував дитячий садок №2 «Сонечко», а згодом навчався у Костопільській загальноосвітній школі №5. Уже в школі мене цікавили суспільні науки, історія, правознавство. Усе, що стосувалося устрою держави й місцевого самоврядування, викликало у мене щирий інтерес.

Після школи вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка, на факультет політології та державного управління. Навчання було не простою, але дуже цікавою подорожжю в світ знань про суспільство. Особливо мене захоплювали курси з адміністративного права та муніципального менеджменту.

Після університету повернувся до Костополя, де почав працювати інспектором у місцевій раді. Згодом став керівником апарату, а в 2010 році був обраний секретарем виконавчого комітету Костопільської міської ради. Відтоді — вже понад десятиліття — я виконую обов’язки координатора між депутатським корпусом, громадянами та виконавчими органами. Для мене це не лише посада, а щоденна праця в інтересах громади.

Моє хобі — краєзнавство й читання. Особливо люблю українську історичну прозу. Улюблені письменники — Павло Загребельний, Роман Іваничук, Юрій Винничук. Його «Танґо смерті» — одна з книг, яка справді вразила мене до глибини. Також читаю філософську публіцистику, зокрема Ганну Арендт та Тимоті Снайдера. Усе життя цікавлюсь історією повстанського руху на Поліссі — маю власну бібліотеку на цю тему.

У кулінарії люблю домашню, сільську кухню. Борщ із буряком, пироги з капустою, печінка з яблуками, гречаники — це смаки мого дитинства, які я ціную й досі. На свята обов’язково готую узвар із сушених груш і печу домашній хліб за маминим рецептом.

До політики ставлюсь виважено, але не байдуже. Я вірю в силу громад, у відповідальність обраних лідерів і в необхідність активної участі громадян у житті країни. Не сприймаю популізм, натомість ціную аналітичний підхід. Із блогерів регулярно дивлюся Остапа Українця, Андрія Смолія та іноді Антона Геращенка — за системність думки та здатність відфільтровувати шум.

Я — людина, яка вірить у цінність служіння громаді, в діалог, у традиції, які формують націю, і в Україну, яка сильна своєю історією, але ще більше — своїм майбутнім.

Про мене

Готовий адаптувати текст у вигляді виступу, презентації або автобіографії для офіційного документа.