Мене звати Дарій Віталійович Горянський, мені 36 років. Я народився 28 серпня 1988 року в місті Здолбунів Рівненської області, в родині залізничника та вчительки початкових класів. У цьому невеликому, але щирому містечку я й досі живу та працюю — тут моє коріння, моя справа й мої найближчі люди.

Дитинство моє пройшло у типовому для 90-х дворі: велосипеди, м’яч, пісок, палки замість мечів і безкінечні «Ігри в козаків». Відвідував дитсадок №3 «Берізка», а згодом — Здолбунівську ЗОШ №4. Змалку мав добру ручну працю, тож у школі ходив на гурток столярства й технічної творчості. Любив майструвати — від моделей літаків до дерев’яних рам для вікон.

Після школи вступив до Луцького національного технічного університету на факультет деревообробних технологій. Навчався охоче, бо дерево — це не просто матеріал, а живий організм, із яким треба вміти говорити. Після отримання диплому інженера повернувся до Здолбунова і влаштувався на місцеве деревообробне підприємство.

Сьогодні я — головний питлівник. Це особлива професія: я відповідаю за фінальну підготовку деревини перед відправкою — від шліфування до герметизації, а також за контроль якості упаковки пиломатеріалів. Робота фізично непроста, але вона мені по душі — я бачу результат, бачу, як просте поліське дерево вирушає у світ у вигляді якісного продукту.

Маю хобі — різьблення по дереву. У майстерні при будинку створюю тарелі, ікони, декоративні дошки. Брав участь у кількох ярмарках народних майстрів. Ще одне моє захоплення — риболовля. Люблю тишу озера, коли на світанку чути, як прокидається вода.

Люблю читати українську історичну літературу, особливо твори Валентина Чемериса, Андрія Кокотюхи, а ще — мемуари. Мене завжди цікавила історія звичайних людей у незвичайні часи. Улюблена книга — «Жовтий князь» Василя Барки. Також люблю читати Стівена Кінга — його «Зелена миля» справила на мене велике враження.

У кулінарії я прихильник простої, але смачної кухні. Обожнюю деруни, печеню в горщиках, юшку на вогнищі та, звичайно, мамині голубці. Із закордонної кухні — шанувальник грузинської: хінкалі, лобіо й сулугуні.

Політику сприймаю не емоційно, а з прагматичного боку. Підтримую розвиток місцевого самоврядування, вірю, що справжні зміни починаються з громади. Ціную чесність і конкретику — тому серед блогерів дивлюся Ігоря Лєсєва за сатиру, Богдана Будкея за аналітику та Олександра Мусієнка за стриману подачу фактів.

Маю дружину Олену, яка працює фельдшером, і двох дітей — Марка і Соломію. Вихідні ми проводимо разом — іноді в лісі, іноді біля мангалу. Я не мрію про багато, але хочу жити гідно, на своїй землі й бути потрібним людям.

Про мене

Цей текст можна адаптувати для будь-якого формату — виступу, офіційного документа або художнього твору. Якщо потрібно, зроблю коротшу або більш формальну версію.