Мене звати Григорій Миколайович Іванюк, мені 80 років. Народився я 12 березня 1944 року в містечку Кілія, на півдні Одещини, у самому серці Придунав’я. Наш край — це ріка, пісок, очерет і праця, що тримається на воді. Змалку знав: мій шлях — вода, а хліб мій буде з мулом і важким залізом.

Дитсадок у ті часи був один на все місто, називався просто — «Сонечко». Пам’ятаю смак манки з варенням і пісні про пароплави. У школу пішов у 1951 році — Кілійська середня школа №2. Любив географію, трудове і, як не дивно, літературу. Захоплювався історіями про мандрівників, уявляв себе на баржі посеред Дунаю, що несе зерно аж у Болгарію.

Після школи вступив до Одеського морехідного училища, де вчився на судноводія малого флоту. Але доля занесла мене не на великі кораблі, а на земснаряди — техніку, що вичищає дно, поглиблює ріки, формує береги. Влаштувався на Дунайський днопоглиблювальний флот, почав з найнижчої позиції, а згодом став другим помічником командира земснаряда. І працював так понад 45 років — від Вилкового до Ізмаїла, від гирла Бистре до Чорного моря.

Земснаряд — то не просто залізна машина, а живий організм. У нього є серце — насос, легені — труби, і мозок — екіпаж. Ми глибини піднімали, коригували русло, рятували села від затоплення, і будували мілководдя для риб. Пишаюся, що моїми руками розчищено понад 60 кілометрів дна Дунаю.

Люблю читати, особливо спогади моряків, твори Джека Лондона, а з українських — Олександра Гончара, Юрія Мушкетика, і Євгена Гуцала. Зберігаю стареньку "Кобзар" у шкіряній палітурці — подарунок від батька.

Хобі моє — різьблення по дереву. За роки нарізьбив корабликів, чайок, дельфінів. Увечері слухаю радіо або старі платівки з одеськими романсами. З онуком люблю майструвати міні-моделі човнів. Ще цікавлюсь історією флоту України, зібрав маленький архів фотографій з ХХ століття.

У їжі невибагливий, та найбільше люблю рибну юшку, смажену тараньку, мамалигу з бринзою, баклажани з часником. Все те, чим багатий наш південний край. Моя дружина Галина — кулінарка на всі руки, її борщ на сушених карасях знають усі сусіди.

До політики ставлюсь спокійно, але з гідністю. Завжди був за Україну, навіть коли не можна було цього вголос казати. Служив правді, чесності і праці. Вважаю, що країна починається з порядку на власному причалі. Голосую завжди. Ціную тих, хто дбає про людей праці.

Блогерів не дивлюсь часто, але онук показує мені історичні відео каналу «ІстФакт», іноді слухаю Сергія Притулу, бо той не забуває простих людей.

Найважливіший момент мого життя — це коли я, уже на пенсії, показав онуку, як працює насос земснаряда, і він сказав: "Діду, це як серце". От і все.

Ім’я: Григорій Іванюк

Вік: 80

Професія: Другий помічник командира земснаряда (у відставці)

Освіта: Одеське морехідне училище

Місце проживання: Кілія, Одеська область

Хобі: Різьблення по дереву, історія флоту, моделі кораблів

Улюблені книги: «Морський вовк», «Кораблі штурмують бастіони», «Кобзар»

Кухня: Рибна, південна, українська традиційна

Герої: Гетьман Сагайдачний, Тарас Шевченко, капітан мого першого земснаряда — дядько Павло

Політичні погляди: Поміркований державник, патріот

Про мене

Життєве кредо: «Щоб ріка текла вільно, треба чистити дно — і в ній, і в собі».